Один день з життя журналіста

Я проходила практику на ТРК «Люкс» у львівському відділі новин «24 каналу». Перші три дні я ходила на зйомки зі штатними журналістами, вони показували і розказували мені багато нюансів роботи журналіста, зокрема як правильно ставити запитання чи співпрацювати з оператором. Насправді за ці три дні я зрозуміла, яку колосальну роботу щодня виконує журналіст.

Медійники повинні бути в курсі всіх новин і поглиблювати свої знання з кожним днем все більше й більше. Якщо журналіст працює на львівських новинах, то він повинен знати усі найсвіжіші новини у Львові. У серйозних ЗМІ є черговий журналіст, який вивчає останні новини, зранку обдзвонює усі основні установи Львова – поліцію, лікарню, пожежну тощо, а тоді на ранкових зборах обговорюють з редакційним складом, що подавати в ефір, які теми «розкручувати», а що не варте уваги. Також до журналістів звертаються мешканці Львова зі своїми проблемами, редактор також вирішує – чи працювати над темою чи ні.

Як тільки я  прокинулась, одразу ж взяла свій самртфон прочитати найсвіжіші новини. Тільки після цього я готую сніданок і збираюсь на практику. Ранкові збори у нашій редакції розпочинаються о 10:00. Я прийшла в редакцію, знову читаю новини у всіх джерелах, до яких я маю доступ. Журналісти збираються на нараду. Працівники каналу розповідають про що вони хочуть робити сюжети, над чим вони хочуть працювати і що у них вже є готове до сьогоднішнього ефіру. Потім шеф-редактор запропонував мені зробити свій перший сюжет на «24 каналі», я з радістю погодилась. Я вже сама робила БЗ з синхроном, але сюжет – ні. Я відчула велику відповідальність.

Від міськради є анонс про конкурс озеленення. Про цей конкурс до цього я не чула, але перед зйомкою пошукала інформацію про нього. Вже орієнтуюсь, що це таке буде. Добре, що це не банальний анонс від міської ради. На прикладі одного учасника конкурсу журналістів запросили до нього в сад, щоб показати і розказати власне про конкурс.

Ми з оператором поїхали на зйомку, трохи запізнились через затори. Приїхали за вказаною адресою, а там – нікого немає, двері у під’їзд зачинені. Ми походили, позаглядали – нікого. Дзвонимо в домофон – знову нікого. Шукаю номер організатора, аж тут підходять ще дві журналістки з інших ЗМІ. Вони «пробили» по своїх каналах і знайшли номер мобільного телефону організатора анонсу. І тут я зрозуміла, наскільки важливо журналістові мати зв’язки. Тоді нам прийшли і відчинили двері. Виявилось, що у внутрішньому дворику шикарний сад, який доглядає один житель будинку. В цей сад можна потрапити тільки якщо зайти в під’їзд та перейти через квартиру власника.

Оскільки ми запізнились, брифінг вже завершився. Але, на щастя, там ще залишились організатори. Тоді я розпереживалась, як все буде, але потім я зрозуміла, що це на краще. Я у кожного з організаторів взяла коментарі особисто. Власника цього чудового саду записали і зняли дуже цікаві кадри. Оператор порадив використати мікрофон-петличку, за допомогою якої чоловік зміг розказувати і водночас показувати сад, як він у ньому працює. Ми  поговорили з чоловіком, він розповів, що з сусіднього будинку відкривається чудовий вид на його сад. Отож, ми пішли до сусідів домовлятись за зйомку з їхнього балкону. Сусіди любо погодились і з радістю допомогли нам. Я дізналась від сусідки, що вона теж дбає про колективний сад, тому для колориту вирішила ще й взяти коментар у неї.

Ми з оператором злагоджено попрацювали, він мені дуже допомагав, коли я не знала, як правильно поводитись і що робити далі.  І ось ми приїхали в редакцію. Я дала флешку із матеріалом відеоінженерові, щоб він скинув у програму. Тоді я коротко розповіла шеф-редакторові, що ми зняли і що я хочу зробити. Ми погодили і я сіла розписувати сюжет.

У нас дуже багато відеоматеріалу, дуже якісного і грамотно знятого. Я старалась писати так, щоб текст за кадром відповідав відеоряду. Коли я вже завершила працювати над текстом, розшифрувала всі синхрони, я дала на вичитку редакторові. Він детально розповів про мої помилки і виправив їх. Я ще не вміла грамотно начитувати текст, то замість мене начитала журналістка. Тоді вже справа за відеоінженером. Він монтував відео, я йому підказувала, яку картинку краще дати у тому чи іншому варіанті.

Отож, відео змонтоване. Після всього цього я маю перевірити, чи немає якихось «ляпів». Тоді треба поставити в ефір. Це все, що від мене залежало. Після цих «процедур» я була вільною.

Журналіст не живе сьогоднішнім днем. Він повинен шукати теми на наступні дні, дуже багато думати і розвиватись. Журналістика – це стиль життя. Один день з життя журналіста не такий вже й легкий, як багато хто може подумати.

Хочу поділитись із вами результатом моєї роботи.